Спочатку сидів трохи на північний схід від Києва в "рідному" селі. Там потрапив майже в оточення, там влада українська досі, але кацапи сидять поряд, мости на Київ підірвано нашими. За кілометр від мене проїхала кацапська колона, з танка шмальнули по припаркованій машині. В сусідньому селі кацапи спалили церкву. Кожного дня десь бахало — інколи кілометрів за 20, інколи — за 5 або й ближче.
Кожного дня був ризик, що кацапи зайдуть у наше село і стануть там своїм кодлом. Це означало б автоматично відключення світла і зв'язку, переселення в погреби й розміщення біля дворів російських танків, розбій і всі інші радості окупації. Паралельно кацапи наблизилися до Броварів.
Ми вирішилися на втечу звідти, коли дізналися про прецедент. Знайшли місцевого таксиста, він у понеділок за відносно великі гроші вивіз нас до Києва. По дорозі бачили спалений кацапський танк. На одній ділянці об'їхали заблоковану трасу через поле. Дно машини періодично вдарялося об вологу торфянисту землю. Потім були черги на блокпостах. Замість мирних 1,5 годин їхали майже 5.
Київ "не впізнав". Порито, обкладено всілякими штуками... На в'їзді в черзі перед БП почули, як щось недалеко бабахнуло. У квартирі було чутно канонаду. В новинах сказали, що наступного дня буде цілодобова комендантська година. Ми психонули, взяли таксі до вокзалу й сіли на евакуаційний поїзд.
Мені пропонувала знайома розміститися в неї на дачі в селі. Тобто ми їхали, вже приблизно маючи один варіант. Півтора дні побули в Тернополі, там собі купив простенький ноут для роботи, тепер сидимо в селі. Умови майже міські, але місце "глухе". Інтернет є 3ж, жити можна. Що буде далі, хтозна.
Іще про поїзд напишу. Їхали 9 чоловік у купе, зате безплатно. З нами їхали люди з Чернігова — вони розповідали страшні речі.
Їхали з закритими жалюзями-шторами на вікнах. Перші години дві їхали в темряві з мінімальною швидкістю й вимкненими телефонами. Як потім виявилося, не даремно, бо кацапи стріляють і по поїздах.
Уже пройшло 6 днів, як ми не чуємо обстрілів, але досі коли десь щось якийсь шум, ми напрягаємося. Пост-травматичний стресовий синдром у початковій стадії.
Жесть — це те, що пережили жителі Чернігова або деяких сусідніх із нашим сіл. Учора Бобровиччину наші по суті звільнили, можна було б навіть випити з цього приводу (але нема чого).
Повернутися в гостьову
Додати коментарranok_v_misti
18.03.22 17:19
Как обстановка?
disu
119.03.22, 15:44
приэднуюсь до питання . відповідати можеш в чат
Nech sa paci
227.03.22, 11:38Відповідь на 1 від disu
Спочатку сидів трохи на північний схід від Києва в "рідному" селі. Там потрапив майже в оточення, там влада українська досі, але кацапи сидять поряд, мости на Київ підірвано нашими. За кілометр від мене проїхала кацапська колона, з танка шмальнули по припаркованій машині. В сусідньому селі кацапи спалили церкву. Кожного дня десь бахало — інколи кілометрів за 20, інколи — за 5 або й ближче.
Nech sa paci
327.03.22, 11:47Відповідь на 1 від disu
Кожного дня був ризик, що кацапи зайдуть у наше село і стануть там своїм кодлом. Це означало б автоматично відключення світла і зв'язку, переселення в погреби й розміщення біля дворів російських танків, розбій і всі інші радості окупації. Паралельно кацапи наблизилися до Броварів.
Ми вирішилися на втечу звідти, коли дізналися про прецедент. Знайшли місцевого таксиста, він у понеділок за відносно великі гроші вивіз нас до Києва. По дорозі бачили спалений кацапський танк. На одній ділянці об'їхали заблоковану трасу через поле. Дно машини періодично вдарялося об вологу торфянисту землю. Потім були черги на блокпостах. Замість мирних 1,5 годин їхали майже 5.
Nech sa paci
427.03.22, 12:28Відповідь на 1 від disu
Київ "не впізнав". Порито, обкладено всілякими штуками... На в'їзді в черзі перед БП почули, як щось недалеко бабахнуло. У квартирі було чутно канонаду. В новинах сказали, що наступного дня буде цілодобова комендантська година. Ми психонули, взяли таксі до вокзалу й сіли на евакуаційний поїзд.
Мені пропонувала знайома розміститися в неї на дачі в селі. Тобто ми їхали, вже приблизно маючи один варіант. Півтора дні побули в Тернополі, там собі купив простенький ноут для роботи, тепер сидимо в селі. Умови майже міські, але місце "глухе". Інтернет є 3ж, жити можна. Що буде далі, хтозна.
Nech sa paci
527.03.22, 12:43Відповідь на 1 від disu
Іще про поїзд напишу. Їхали 9 чоловік у купе, зате безплатно. З нами їхали люди з Чернігова — вони розповідали страшні речі.
Їхали з закритими жалюзями-шторами на вікнах. Перші години дві їхали в темряві з мінімальною швидкістю й вимкненими телефонами. Як потім виявилося, не даремно, бо кацапи стріляють і по поїздах.
Nech sa paci
627.03.22, 13:02Відповідь на 1 від disu
Уже пройшло 6 днів, як ми не чуємо обстрілів, але досі коли десь щось якийсь шум, ми напрягаємося. Пост-травматичний стресовий синдром у початковій стадії.
Nech sa paci
728.03.22, 12:46Відповідь на 1 від disu
Як Ви, як Марін?
ranok_v_misti
81.04.22, 11:33Відповідь на 7 від Nech sa paci
Ми на дачі
Поки тихо
ranok_v_misti
91.04.22, 11:38Відповідь на 6 від Nech sa paci
Жесть)
Тримайтесь
Nech sa paci
101.04.22, 11:58Відповідь на 8 від ranok_v_misti
Добре.
Жесть — це те, що пережили жителі Чернігова або деяких сусідніх із нашим сіл. Учора Бобровиччину наші по суті звільнили, можна було б навіть випити з цього приводу (але нема чого).