122.10.17, 21:16

Прийди!
Де ти, моє кохання, бродиш
і звістки жодної не подаєш?
Чому до мене в гості не заходиш
і чаю теплого не п*єш?
Я стіл уже давно накрила,
і надворі вже чутно запахи
того чаю, що тобі заварила
з різних квітів на твої смаки.
Ходи, поки він іще теплий,
поки я ще хоч трохи чекаю,
щоб терпіння моє не замерзло,
і все решта, що ще відчуваю
Ходи, бо я втомилася чекати,
і чай уже холодний, несмачний.
А тебе на горизонті не видати –
все заступив туман густий.
Його розвій нарешті і ходи.
Я не хочу більше чекати.
І тобі нагрію свіжої води,
і відчуєш квітів аромати
Дам тобі усе, що серцю миле,
і що душа твоя бажає,
Щоб ти мене не залишило,
а забрало до свого раю.
Я тебе ніколи не покину
і буду з тобою завжди.
Прийди до мене хоч на хвилину!
Я тебе прошу: «Прийди!»
©Тамара Цегельнюк
20.10.2017

• Коментарів: 0

222.10.17, 21:13

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко

• Коментарів: 0

315.02.10, 00:40

У мене сестра з віти!!!!!!!!!!!! Так що привіт Рогатин!!!!!! Недумав найти когось з віти!!!!!!

• Коментарів: 0