Я розумію, психологічна травма після голодомору: сподівання, що перехід на мову окупанта, прийняття окупантських звичаїв рятує життя - так це усе було в минулому. Але зараз це працює аж до навпаки! Сьогодні немає війни у центрі України, на півночі, заході. Війна ж бо на сході та півдні - гинуть саме найлояльніші до окупанта верстви населення. Мова окупанта та його звичаї несуть СМЕРТЬ. Тож виникає питання: скільки ще людей має загинути, аби в Україні відмовилися від мови/звичаїв окупантів?
Повернутися в гостьову
Додати коментарОлекса9
6.06.14 02:55
Я розумію, психологічна травма після голодомору: сподівання, що перехід на мову окупанта, прийняття окупантських звичаїв рятує життя - так це усе було в минулому. Але зараз це працює аж до навпаки! Сьогодні немає війни у центрі України, на півночі, заході. Війна ж бо на сході та півдні - гинуть саме найлояльніші до окупанта верстви населення. Мова окупанта та його звичаї несуть СМЕРТЬ. Тож виникає питання: скільки ще людей має загинути, аби в Україні відмовилися від мови/звичаїв окупантів?