15.03.11 00:18

Який же я дурень, що не наважився сказати про свої почуття! Ти для мене як повітря, як світло денне. Своїм лиш поглядом ти розпалила в моєму самотньому серці вогонь, ніби іскра, ніби легенький вітерець. І я забувши про все на світі, лиш мріяв бути поряд. Бути поряд з тобою, прислухосуватись як бється твоє серденько в твоїх грудях, дивитись в твої оченяти, в твої гарненькі оченяти та тонути в них не благаючи порятунку. Бути з тобою й тримати тебе за рученята, твої ніжні ручки і відчувати твоє тепло. Я так цього бажав! Даремно!
Та ж серденько підсказує, що без тебе не зможе. Гасне полумя.Згасає сила, не зможу існувати. Чи варто, чи є шанс боротись?
Чи варто казати про свої почуття?
Я так би хотів створити диво для тебе! Стати дивом для тебе! Як би я хотів!